Вчені спостерігають за осушенням льодовика в режимі реального часу та фіксують процеси, які можуть призвести до його нестабільності. Дані свідчать, що спричинені глобальним потеплінням тріщини й приховані канали всередині льоду здатні суттєво змінити стан льодовика.
Крижаний щит Гренландії з середини 1990-х років постійно втрачає масу, і на сьогодні там залишилося лише три плаваючі льодовикові язики. Один із них — Ніогхалвфьордсбре, відомий також як льодовик 79°N, уже демонструє ознаки нестабільності. Дослідники фіксують, як тепліші океанські води розмивають лід знизу, а тала вода на поверхні поступово руйнує його зверху.
У новому дослідженні команда з Інституту Альфреда Вегенера проаналізувала формування та розвиток великого озера талої води на поверхні льодовика 79°N. Його площа становить близько 21 квадратного кілометра, а утворення озера пов’язують із глобальним потеплінням. Спостереження показали, що підвищення температури сприяло появі масштабних тріщин у льоді, а потоки води мали достатню силу, щоб підіймати окремі ділянки льодовика. За словами співавторки дослідження, гляціологині Ангеліки Гумберт, уперше це озеро зафіксували ще у 1995 році. До підвищення температур у середині 1990-х років подібних озер у цьому районі не існувало. З 1995 по 2023 рік вода в озері неодноразово й раптово стікала через тріщини та канали в льоді, унаслідок чого значні обсяги прісної води досягали краю льодовикового язика та потрапляли в океан. Загалом науковці зафіксували сім великих подій осушення, чотири з яких сталися протягом останніх п’яти років. У процесі цих осушень у льоді формувалися великі трикутні поля тріщин, форма яких відрізняється від усіх подібних явищ, спостережуваних раніше. Деякі тріщини перетворилися на канали з отворами шириною в кілька десятків метрів. Дослідники встановили, що вода продовжує проходити через ці отвори навіть після основного осушення озера. Протягом кількох годин величезні маси води досягають основи льодовикового покриву. Уперше вченим вдалося виміряти ці канали та простежити, як вони змінюються з часом.
Науковці зазначають, що з моменту появи озера його розміри поступово зменшувалися, а на поверхні з’являлися нові тріщини. Водночас упродовж останніх років осушення відбувається рідше. Це пов’язують з утворенням трикутних вирв, які неодноразово активізувалися, починаючи з 2019 року. Дослідження також показало складну поведінку самого льодовика. З одного боку, лід поводиться як в’язка рідина, що повільно рухається по основі. З іншого — він залишається еластичним, здатним деформуватися та частково відновлювати форму. На аерофотознімках дослідники зафіксували тіні вздовж тріщин, а в окремих випадках помітили вертикальне зміщення льоду на їхніх краях. Найбільші зміщення спостерігалися в районі озера, що пов’язують із масами води, які проникли вглиб льодовика й утворили підльодовикове озеро.
Вчені наголошують, що такі процеси можуть мати серйозні наслідки для стабільності льодовикового покриву Гренландії та рівня світового океану в майбутньому.
