Уперше Сполучені Штати використали нові протибункерні бомби GBU-72/B Advanced 5K Penetrator для атаки на підземні ракетні установки в Ірані. Ці удари, що були зосереджені на позиціях уздовж Ормузької протоки, мали на меті знищення систем, що контролюють протикорабельні ракети.
Військові джерела з Центрального командування ЗС США підтвердили, що боєприпаси вагою понад 2,2 тонни були застосовані для ураження об'єктів, які становлять загрозу для судноплавства в даному регіоні. Іран володіє кількома типами протикорабельних ракет, серед яких дозвукові Nasir і Ghadir, які можуть вражати цілі на відстані до 90 та 300 кілометрів відповідно, а також балістичними комплексами Khalij Fars, Hormuz-1 і Hormuz-2 з аналогічними можливостями.
Оскільки іранські системи розміщуються у підземних укриттях, для їх знищення потрібні спеціалізовані боєприпаси. Бомба GBU-72/B, що перебуває на озброєнні США з 2021 року, була розроблена саме для ураження укріплених цілей. Хоча вона менш потужна, ніж надважкі бомби, такі як GBU-57A/B, GBU-72/B пропонує більшу гнучкість та сумісність з різними повітряними платформами.
Дана бомба замінила попередню GBU-28, розроблену під час операції "Буря в пустелі" у 1991 році. Ефективність нових бомб перевершує можливості старої моделі, здатної пробивати десятки метрів землі і кілька метрів залізобетону.
За оцінками експертів, під час атак на іранські об'єкти могли бути використані десятки таких боєприпасів. GBU-72/B інтегрована з винищувачами F-15E та стратегічними бомбардувальниками B-1B, хоча точна інформація про типи літаків, що брали участь в операції, поки що не розголошена. Є припущення, що бомбардувальники B-1B могли вилітати з британської авіабази Ферфорд, подолавши понад 8500 кілометрів в один бік через Європу, Гібралтар та Середземне море.
Фахівці відзначають, що один бомбардувальник B-1B може нести до 12 бомб GBU-72/B, у той час як винищувач F-15E може застосовувати лише одну. Таким чином, під час операції США могли використати до 48 таких протибункерних боєприпасів.
