Російська Федерація веде цілеспрямовану та системну кампанію зі знищення продовольчої безпеки України, завдаючи прицільних ударів по складських комплексах, переробних підприємствах, тваринницьких фермах і логістичних маршрутах. Про це повідомив міністр аграрної політики та продовольства України Тарас Висоцький. За його словами, держава-агресор свідомо ігнорує будь-які базові гуманітарні принципи, намагаючись зруйнувати весь ланцюг забезпечення населення харчовими продуктами — від вирощування аграрних культур до їх переробки, пакування та транспортування в торговельні мережі.
Попри значні руйнування, масштабного дефіциту базових харчових товарів у країні немає, оскільки наявних обсягів продукції цілком достатньо для внутрішнього споживання, а ключове поточне завдання полягає у забезпеченні безперебійної та вчасної логістики. Загальні збитки в агропродовольчому секторі вже оцінюються у кілька десятків мільярдів гривень. Утім, профільне міністерство не фіксує масового закриття профільних підприємств. Національні виробники знаходять можливості перерозподіляти навантаження на свої виробничі потужності в більш безпечних регіонах, тоді як малий і середній бізнес шукає ресурси для відновлення пошкоджених потужностей. Для підтримки галузі Кабінет Міністрів України суттєво спростив умови залучення пільгового банківського кредитування в обсязі до одного мільярда гривень для підприємств будь-якого розміру, що постраждали від ворожих обстрілів.
Окрему увагу урядовець звернув на заходи протиповітряного захисту стратегічних об’єктів продовольчої інфраструктури. Відповідаючи на питання щодо захисту логістичних хабів, Тарас Висоцький підкреслив, що підприємства завчасно інформувалися про потенційні ризики ударів. Наразі на регіональному рівні реалізується модель взаємодії між Силами оборони та комерційним сектором, коли компанії виділяють фінансування на створення додаткових систем захисту, інтегрованих у загальну мережу ППО, поруч із обов’язковим облаштуванням захисних укриттів для працівників.
Повна релокація аграрних та харчових підприємств у тилові райони залишається вкрай складним процесом через необхідність переміщення персоналу, збереження соціальних зв’язків та специфіку роботи із земельними й сировинними ресурсами. Для більшості компаній посилення локального безпекового контуру є значно доступнішим і реалістичнішим шляхом, ніж вимушений переїзд. Водночас у найбільш уразливих прифронтових зонах, де ворог масовано застосовує керовані авіаційні бомби, евакуація потужностей залишається єдиним можливим способом збереження життя робітників та залишків матеріально-технічної бази.
