У Китаї планують створити атомний авіаносець наступного покоління, який може бути оснащений високоенергетичною лазерною зброєю або електромагнітною рейковою гарматою. Про можливе оснащення майбутнього корабля заявив Лян Фан, військовий коментатор і професор Національного університету оборони в Пекіні, у ефірі державного телеканалу CCTV.
Електромагнітна рейкова гармата відрізняється від традиційної артилерії тим, що замість порохового заряду вона використовує електромагнітну силу для розгону снаряда вздовж рейок. Така технологія забезпечує високу початкову швидкість снаряда і низький рівень шуму, але вимагає дуже великої кількості електроенергії і наразі має низьку скорострільність та інші технічні обмеження.
Історія розробок свідчить про складнощі: ВМС США працювали над рейковими гарматами, але проєкт у підсумку було закрито — за даними видання National Security Journal, на нього витратили понад 500 мільйонів доларів, проте основною проблемою стало виділення великої кількості тепла під час стрільби, яке швидко пошкоджувало ствол і не витримувало навіть кілька десятків пострілів. Такі технічні бар’єри залишаються ключовими на шляху до практичного застосування цієї зброї на бойових кораблях.
Водночас інші країни продовжують дослідження. Японія нещодавно представила рейкову гармату на кораблі JS ASUKA, стверджуючи, що вона може вистрілювати 40-мм снаряди вагою 320 грамів початковою швидкістю до 6,5 Маха і потенційно застосовуватися для боротьби з гіперзвуковими ракетами. У 2023 році ВМС Китаю також повідомляли про створення власної електромагнітної гармати, яка, за їхніми даними, може стріляти снарядами вагою 124 кг за дуже короткий час розгону.
Лазерна зброя на авіаносці дає інші можливості й виклики: високі вимоги до джерел потужності, охолодження та точного наведення, але й потенціал для швидкої і точної протидії безпілотним апаратам, ракетам або носіям. Для атомного авіаносця, який має велику енергетичну базу, такі системи здаються природним напрямом розвитку, але на практиці інтеграція й експлуатація надпотужних енергетичних і теплообмінних систем залишаються складним інженерним завданням.
Оголошені плани Китаю викликають питання щодо реальності й термінів впровадження таких технологій у бойовий склад флоту. Попередній досвід США демонструє, що теоретична життєздатність проєкту і його практична реалізація — різні речі, перш за все через проблеми з металовтомою, тепловим навантаженням і потребою у надпотужних джерелах енергії. Якщо Пекін зможе подолати ці технічні бар’єри, це може змінити баланс сил у морській авіації; якщо ні — проєкт ризикує залишитися демонстрацією амбіцій без оперативної готовності.
Наразі заяви китайських військових експертів свідчать про стратегічні наміри і науково-технічну цікавість до лазерів і рейкових гармат, але до моменту появи практично випробуваних і надійних систем багато питань щодо енергетики, термозахисту, ресурсів стрільби і інтеграції з бойовими платформами лишаються відкритими.
