Державний ПриватБанк вкотре не зміг реалізувати один зі своїх найбільших та найвідоміших непрофільних активів — спортивний комплекс, до складу якого входять стадіон «Дніпро-Арена» та колишня навчально-тренувальна база футбольного клубу «Дніпро». Запланований аукціон, який мав відбутися в електронній торговій системі, офіційно визнано таким, що не відбувся. Головною і єдиною причиною скасування торгів стала абсолютна відсутність інтересу з боку потенційних інвесторів. Жоден покупець не подав заявку на участь у процедурі придбання. Стартова вартість цього масштабного лота була встановлена на рівні понад 140 мільйонів гривень, проте навіть така фінансова оцінка не змогла привабити капітал.
«Дніпро-Арена» є одним із найсучасніших спортивних об’єктів України, який був введений в експлуатацію восени 2008 року. Стадіон проєктувався з урахуванням вимог міжнародних футбольних асоціацій, має місткість понад 31 тисячу глядацьких місць і свого часу розглядався як одна з потенційних арен для проведення матчів найвищого європейського рівня. Окрім самої футбольної арени, до виставленого на продаж пулу активів входить повноцінна навчально-тренувальна база. Вона включає кілька футбольних полів із різним покриттям, адміністративні та житлові корпуси, медико-реабілітаційний центр, тренажерні зали та іншу інфраструктуру, необхідну для постійної підготовки професійних спортсменів.
Ці масштабні об’єкти перейшли у власність державного банку в процесі стягнення заставного майна за кредитними зобов’язаннями, виданими ще до націоналізації фінансової установи. Для ПриватБанку, як і для будь-якої іншої банківської структури, володіння таким специфічним активом є серйозним організаційним та фінансовим тягарем. Спортивна інфраструктура подібного масштабу вимагає постійних і значних фінансових вливань для підтримання її в належному технічному стані, забезпечення цілодобової охорони, оплати комунальних послуг та обов’язкової сплати земельного податку. Банк змушений витрачати власні кошти на утримання непрофільного об’єкта, який не генерує достатнього операційного прибутку для покриття цих базових витрат, саме тому стратегія установи передбачає якнайшвидше відчуження майна на відкритих конкурентних торгах.
Проте знайти нового власника для такого комплексу в сучасних економічних реаліях виявляється вкрай складним завданням. Поточна ситуація суттєво змінила пріоритети потенційних інвесторів та можливості комерційного розвитку подібних проєктів. Високі експлуатаційні витрати, об’єктивні складнощі з регулярним проведенням масових заходів та загальна невизначеність на ринку роблять інвестиції у великі спортивні споруди надзвичайно складними з точки зору фінансової окупності. Для успішного продажу такого масиву спеціалізованої нерухомості фінансовій установі доведеться шукати нестандартні шляхи залучення покупців або очікувати на глобальне покращення інвестиційного клімату, коли великий системний капітал знову буде готовий вкладати ресурси в довгострокові інфраструктурні об’єкти спортивного призначення.
