Децентралізована генерація електроенергії та тепла часто розглядається як вихід з енергетичної кризи, спричиненої війною в Україні. Проте експерт ринку Олег Попенко зазначає, що на шляху до цієї мети існує щонайменше шість серйозних перешкод, і без чіткого плану інвестиції можуть виявитися марними.
Перша проблема стосується мереж. Українські розподільчі електромережі були побудовані як односторонні — від великих ТЕС і АЕС до споживача — і не розраховані на масове підключення локальних генераторів. У багатьох регіонах трансформатори перевантажені, лінії зношені, релейний захист не адаптований до реверсних потоків, тому навіть при наявності коштів підключити нову генерацію фізично неможливо.
Друга проблема стосується теплогенерації. Сучасну котельню або мініТЕЦ можна побудувати, але зношені на 60–80% тепломережі та високі втрати тепла у 30–40% часто не дозволяють доставити тепло до споживача. Третя перепона — біоенергетика. Пелети та тріска потребують логістики: вантажівки, склади, дороги та короткі відстані перевезення. У багатьох регіонах немає достатніх обсягів сировини, складів і стабільних постачальників. Як наслідок, котельня може існувати, але палива немає або воно дуже дороге. Четверта проблема стосується газової генерації. Малі газові ТЕЦ часто стикаються з обмеженнями газових мереж, низьким тиском і потребою реконструкції трубопроводів та ГРП, що робить підключення дорогим або фізично неможливим. П’ята перепона — брак кадрів. Децентралізована генерація потребує обслуговування тисяч об’єктів у режимі 24/7. В Україні критично бракує енергетиків, теплотехніків та фахівців з автоматики, адже багато з них мобілізовані або виїхали. Шоста і головна проблема — відсутність системного плану. Децентралізація реалізується як набір окремих проєктів: гранти, придбання когенераторів, установка біокотлів, без урахування балансу мереж, паливної логістики та теплових схем міст. Це не стратегія, а енергетичний хаос.
Висновок експерта: децентралізована генерація Україні потрібна, але її впровадження в неготовій інфраструктурі призведе до марних витрат мільярдів гривень, які не забезпечать ані світла, ані тепла. Без модернізації мереж, теплової логістики, планування та кваліфікованих кадрів проєкти залишаться лише металом і бетонною спорудою, а тарифи для населення зростуть.
